Шановні батьки з правила прийому до школи Ви можете ознайомитись на відповідній сторінці нашого сайту - Вступ до школи (посилання) та Правила вступу до школи (посилання)

Вікові особливості першокласників

1. У цей час відбувається зміна провідного виду діяльності: місце гри поступово займає навчання.

2. Кістково-сполучний апарат дитини відзначається гнучкістю, у кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта.

3. У першокласників повільно розвиваються дрібні м’язи кисті, через що вони відчувають значні труднощі в оволодінні графічними навичками.

4. Діти в цьому віці дихають частіше, ніж дорослі, тому для підтримання їхньої працездатності важливо, щоб у приміщенні було чисте повітря.

5. Поряд з мимовільним запам’ятовуванням розвивається довільна пам'ять, найпростішим способом розвитку якої є переказ.

6. Мислення першокласників конкретно-образне, але під впливом навчання у його структурі зростає роль абстрактних компонентів. Це виявляється в здатності аналізувати і узагальнювати, розв’язувати задачі, висловлювати власні судження, міркування.

7. Інтенсивно збільшується словниковий запас, зростає кількість слів у реченнях. Тому важливо привчати дітей висловлювати чітко, говорити у відповідному темпі, контролювати своє мовлення.

8. Увага першокласників мимовільна, нестійка. Діти активно реагують на нове, яскраве, незвичне, часто відволікаються від роботи. Розвиток довільної уваги здійснюється шляхом включення у навчальну діяльність.

9. Процеси гальмування починають переважати над процесами збудження, що створює важливі передумови для формування певних вольових якостей: здатності проявити зусилля з метою подолання труднощів, утриматися від небажаних вчинків, контролювати і оцінювати себе.

10. Діти цього віку характеризуються підвищеною емоційною вразливістю, тому важливо у процесі спілкування враховувати внутрішній стан дитини, розумно застосовувати заохочення і покарання, вміло володіти словом.

Психологічна готовність дітей до школи

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання.
У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити:
- мотиваційну. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).
Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитли¬вості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).
Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.
- розумову. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.
Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).
- емоційно-вольову. Bміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв 'язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.
Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за шестирічних рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них дітей поступає до школи і включається у навчальну діяльність.
У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.
Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.
Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.
Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).
Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється — у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, ‘’дошкільного’’ режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.
Існує багато визначень шкільної адаптації. Як приклад традиційного визначення можна привести визначення М.В.Максимової (1994), яка шкільну адаптацію трактує як процес входження дитини в нову для неї соціальну ситуацію розвитку.
До числа основних первинних зовнішніх ознак проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.
Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.
Під впливом постійних невдач, що виходять за межі власне навчальної діяльності і взаємин, що поширюються на сферу спілкування з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. Оскільки ж вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто відбувається в різній мірі усвідомленою протидією шкільним нормам, реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко в таких дітей виникають нервово-психічні і психосоматичні розлади.
Шкільна дезадаптація дитини — складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.
Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності — це не одне і те саме. При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т.і. Таким чином, неуспішні школярі — неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.

Психологічна підготовка майбутнього першокласника

«Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим всьому цьому навчитися», - писав відомий дитячий психолог Л. А. Венгер.

Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука, дерева і пташок. Це означає, що такі навички, як не дивно, — не головне у готовності дитини до школи.

В інтелектуальному плані у дитини повинні бути певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідне уміння долати труднощі, доводити почату справу до кінця. Важливі для успішного навчання і аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки і узагальнення.

Першокласнику буде легко вчитися, якщо він допитливий, уважний, посидючий, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухатися та виконувати тривалий час не дуже привабливе завдання. Всі ці навички можна напрацьовувати щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх і протягом навчального року. Вашій дитині доведеться постійно перебувати у колективі, тому вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися до школи. Батьки, у яких дитина не відвідувала дитячий садок, мають бути особливо уважними до цієї поради. Адже у такого малюка вміння спілкуватися в дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками, з’являтися сльози без причини, відчуття незахищеності. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з учителем. Разом з ним ви допоможете першокласникові відчути себе комфортно.

Дитина повинна бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав’язувати шнурки, справлятися з ґудзиками і блискавками на одязі, уміти користуватися загальним туалетом.

Не зайвим буде перед школою звернутися до педіатра. Навіть якщо дитина повністю здорова, отримайте рекомендації щодо профілактики захворювань, загартовування. Можливо, варто пройти курс вітамінотерапії і курс по зміцненню імунної системи, щоб стресове навантаження, пов’язане з першим класом, було меншим.

НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА 1 ВЕРЕСНЯ

Незадовго до 1 вересня познайомте дитину з її вчителем. Відвідайте майбутню класну кімнату, дайте посидіти за партою і все розглянути, прогуляйтеся разом приміщенням школи і шкільним подвір’ям. Постарайтеся заздалегідь познайомити дитину з деякими її однокласниками. Розкажіть про розклад уроків і час, відведений на заняття, перерви, обід. А головне — скажіть, що при виникненні проблем ви завжди допоможете їх вирішити.

У ДЕНЬ СВЯТА 1 ВЕРЕСНЯ

Безпосередньо першого вересня створіть удома атмосферу свята. Поки дитина ще спить, прикрасьте помешкання повітряними кульками; почепіть сімейну газету, присвячену винуватцю урочистої події, підготуйте «Путівку в доросле життя».

Сьогодні — свято, тож не псуйте дитині настрій доріканнями та смиканням: «Не чіпай бант!» або «Витягни руки з кишень!»

Звільніть цей день для родини і після школи сходіть, наприклад, у кіно або влаштуйте урочистий обід удома. Проте не переобтяжуйте цей день заходами. Велика кількість нових людей, вражень збуджує нервову систему дитини.

Особливо доречним буде подарунок. Це може бути нова чашка, дитячий журнал або іграшка — діти ще залюбки граються. В будь-якому разі, подарунок підкреслить важливість нового етапу в житті дитини.

ЗАВЖДИ

Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Після школи дитині потрібно спочатку обідати, відпочивати, гуляти і тільки потім сідати за уроки.

Не проґавте труднощі, що можуть виникнути у дитини на початковому етапі оволодіння учбовими навичками. Важливо: не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми — наприклад, із сусідськими Іванком або Марійкою. Кожна дитина розвивається по-своєму. І якщо палички в прописі ще далекі до ідеалу, то знайдіть одну вдалу — і похваліть за це. Порівнюйте свою дитину сьогодні зі своєю дитиною вчора. Не скупіться на похвалу!

Зі вступом до школи в житті вашої дитини з’явиться людина не менш авторитетна, ніж ви. Це її шкільний учитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога. Створюйте позитивний образ школи, не дозволяйте собі фраз типу «у школі з тобою ніхто панькатися не буде». Адже зі школою будуть пов’язані найближчі 12 років життя вашої дитини!

Навчання — це нелегка і відповідальна праця. Але вступ до школи не повинен позбавляти життя дитини різноманітності, радості, ігор. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для відпочинку. В першій половині навчального року не завантажуйте дитину різноманітними секціями, гуртками, нехай вона звикне до нового життя.

ПЕРШОКЛАСНИКИ І ПЕРШОКЛАСНИЦІ

Хлопчики і дівчатка по-різному відчувають, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють все, з чим стикаються. Отже, і сприйняття школи у них різне.

Дівчатка більш товариські, контактні. Вони, як правило, краще підготовлені до школи (дівчатка і говорити починають раніше), тому їх успішність у початкових класах часто вища.

Як не дивно, але важче адаптуються до нових умов хлопчики. До кінця першого навчального року вони у 6 разів більше втомлені, ніж дівчатка. Тому й потребують особливої підтримки.

Дівчаток треба поступово учити діяти самостійно, підштовхувати до пошуку власних рішень незнайомих, нетипових завдань. І не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності й ретельності у виконанні вашого завдання.

Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних у приклад іншим: вони різні навіть за біологічним віком — дівчатка зазвичай старші за ровесників-хлопчиків.

«Пізнайко» «Дорослий журнал» №1 2009 р.

Роль батьків у період адаптації першокласника до навчання

Початок навчання дитини в першому класі — складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Для неї це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки.
Новий одяг, портфель, підручники, олівці, фломастери. Ця втіха у розвитку особистості дуже важлива, адже коли в дитини є зацікавленість, то буде результат. Зі вступом до першого класу змінюється життя першокласника, все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина добре навчалася. Тому треба допомогти їй організувати свій час вдома. Найперша допомога — раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурогігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.

Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру як дисциплінованість, організованість, уміння підкоряти свої бажання інтересам справи. Важливо забезпечити 3,5—4-годинне перебування дитини на свіжому повітрі, регулярний сон (нічний не менше 10 годин, вдень 1,5 години), калорійне і різноманітне харчування через 3—3,5 години. Такі норми відповідають фізіологічним потребам дитячого організму та сприяють збереженню здоров’я.

Батькам треба мати на увазі, що молодший школяр не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини. Тому батьки мають пояснити дитині причини такого переходу і дати час, аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти: для того, щоб кинути одне заняття, на яке вже налаштувалась дитина, і приступила до іншого, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необгрунтований перехід з однієї справи на іншу шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочате, не закінчивши його. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з'явиться погана звичка нічого остаточно не закінчувати. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки-но школяр почав читати цікаву книгу, а його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братом. У таких випадках краще сказати дитині: «Дочитаєш сторінку — треба буде сходити до магазину». Або: «Закінчуй гратися конструктором. Через 10 хвилин будемо вечеряти». Тобто, треба дати дитині час підготуватися до нової справи.

Наступна важлива умова успішного навчання — розумна допомога старших. Вона виявляється, найперше, в обізнаності батьків у справах дитини: «Які були сьогодні уроки? Про що нове ти дізнався? Як упорався із завданням?»

Проте мине час, і вже на кінець року становище першокласника перестане бути незвичним і для учнів, і для батьків. Звичайно деякі невдачі завдадуть прикрощів батькам, вчителям та і самим дітям. Як пережити період нових змін? Як до них ставитись? Перш за все — це період адаптації. Він має особливості свого перебігу і заслуговує окремої уваги всіх учасників навчально-виховного процесу.

Адаптаційний період, тривалість якого від 1 до 3 місяців, залежить від таких факторів: вік дитини, стан здоров’я, її індивідуальні особливості (тип нервової системи, характеру), рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитсадку, зміна середовища, в якому проживала дитина), досвід спілкування з дорослими та ровесниками. Він включає в себе наступні завдання: познайомити дітей один з одним, створити спільну атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членом нового колективу. Всі ці завдання стануть актуальними як для вчителя, так і для батьків першокласника.

Тест для батьків «Чи відбувається процес адаптації у вашої дитини?»

1. Чи з гарним настроєм дитина повертається зі школи?

2. Чи завжди син (донька) виконують ваші прохання?

3. Чи готова дитина виконувати вимоги вчителя?

4. Чи охоче ходить до школи?

5. Чи є в нього (неї) друзі серед однокласників?

6. Чи подобається дитині виконувати домашнє завдання?

7. Чи є в нього (неї) улюблені предмети в школі?

8. Чи часто вчитель робить зауваження вашій дитині?

9. Чи були у сина (доньки) сварки з однокласниками

10. Чи доводилося першому (ій) розпочинати бійку

Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб першокласник розповів комусь із дорослих вивчені уроки: розв'язані задачі з математики, вірш або переказ оповідання. Якщо дитині важко викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок не вивчений і його потрібно повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчитися до самоконтролю. Тому запропонуйте їй самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки в крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків.

Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор як перевантаження учня. Часто буває так, що дорослі, крім завдань учителя, навантажують свою дитину додатковими навчальними вправами. Дитина перенавантажується і нерідко починає навчатися не краще, а гірше. В неї втрачається інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею.

Поради батькам майбутніх першокласників

Що обмежує успішність дитини

Результат успішного кавчання значною мірою залежить від працездатності дитини, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу, коли дитина має "робочий" тонус і може уважно слухати, запам'ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте.

Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров'я. Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до
закінчення заняття, не встигне відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимога виявляються для неї надмірними. У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводять до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень. Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків. У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізовує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатна впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводять до того, що вона замикаються, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з'являється негативне ставлення до школи.

На зниження рівня дитячого здоров'я впливають:

погіршення екологічної обстановки;
збільшення питомої ваги "синтетичного" харчування,насиченого консервантами та барвниками: шкідливий вплив електронної та радіотехніки, побутовоїхімії;
зменшення фізичних навантажень;
"стресогенне" напружене міське жити.

Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д. Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто
небезпечними, насправді стають причиною хронічного отруєння організму і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі і розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивного зростання, так званим ростовим стрибком. У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково – м'язової системи. Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до того моменту, поки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більш уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім, тут є й інша небезпека. Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою теж позначається на її успішності.

Як зберегти здоров'я, життєрадісність в умовах навчання.

Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог до режиму навантажень з реальними можливостями учня, з особливостями його здоров'я і працездатності. Тож завдання батьків - не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб шкільні навантаження не призвели до неврозів, порушень постави та зору, тощо.

Варто замислитися про режим дня. Режим дня повинен складатися з навчальних занять у школі та вдома, відпочинку, достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярного повноцінного харчування; достатнього за тривалістю сну.

Недосипання зведе нанівець усі зусилля допомогти в навчанні та зберегти здоров’я учня. Часте недосилання – одна з причин перевтоми і неврозів у школярів.

А потреба у сні така: для 6-7-річок - 10-11 годин, для учнів 8 років і старших - не менше 9,5 години. Втім, вона залежить і від стану здоров'я. Так ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні. Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5-годинного денного сну. Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам удається організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.

Слід обов'язково подбати й про те, щоб дитина щодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором. Внаслідок якого поліпшується
вентиляція легень, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи. Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщенні, навіть добре
освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомлюються м’язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору.

Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде до зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.

Інша складова успіху – харчування. Практика свідчить, що в багатьох сім'ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж мало би бути, а в підсумку в їхніх дітей виникають порушення апетиту. Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією, оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію, теж збуджують апетит. Дуже корисні й такі незаслужено забуті овочі, як ріпа, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини. Вони містять необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Потрібно привчити дитину обов'язково мити овочі та ягоди і їсти їх чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму.

Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свою малюка, тим краще.

Ще кілька важливих моментів.

Слух, зір, постава теж мають бути в зоні особливої уваги батьків.

Для того щоб зберегти слух дитини, необхідно захищати вуха від переохолодження, лікувати навіть несильний нежить, оскільки інфекція може легко проникнути з носоглотки в порожнину середнього вуха й викликати його запалення. Слід оберігати слуховий апарат і від сильного або тривалого подразника. Особливу небезпеку в цьому сенсі становлять навушники: дуже сильна вібрація барабанної перетинки приводить до її розтягнення, втрати еластичності і в подальшому до зниження слуху. Крім того, в навушниках дитина не орієнтується в звуках навколишнього світу, може не почути шум машини, яка рухається, або інші звуки, які
сигналізують про небезпеку. Ще слід пам'ятати про те, що при шумі продуктивність фізичної праці падає на 30 відсотків, а розумової - на 60!

Щоб уникнути напруги зору, слід суворо стежити за освітленістю робочого місця дитини: світло має падати зліва і ззаду (у лівші - праворуч), щоб рука не загороджувала роботу. Дуже серйозно треба ставитися й до вибору книжок. Купуючи їх, батькам слід зверну їй увагу на те, щоб папір, на якому вони видрукувані був цупкий і непрозорий. Аби перевірити це візуально, треба подивитися на сторінки книжки - на них не повинен просвічуватися текст зі зворотного боку. Крім того, не крейдований, оскільки на такому папері текст відсвічує, то погіршує сприйняття і сприяє порушенню зору. Те саме стосується й паперу для зошитів, в яких лінії (фіолетового, зеленого, блакитного або сірого кольорів) мають бути чітко продруковані й водночас збігатися на суміжних сторінках

Особлива стаття в профілактиці порушень зору - телевізор і комп'ютер. Перегляд телевізора й роботу на комп’ютері необхідно переривати через кожні 15-20 хвилин (рекламні паузи), а відстань від очей до екрана має бути не менше подвійної діагоналі екрана монітора і не менше 1 метра від екрана телевізора.

Неправильна постава справляє негативний вплив на роботу внутрішніх органів ускладнює роботу шлунково-кишкового тракту, серцево - судинної системи, легенів; зменшуєшся життєва ємкість легенів, знижується обмін речовин, унаслідок
чого можуть бути поганий апетит, млявість головні болі, швидка с стомлюваність. Дбаючи про правильну поставу своєї дитини, батькам слід пам'ятати, що портфелі й сумки, які носять на одному боці, для школяра не бажані взагалі - їх носіння може призвести до сколіозу. Ідеальним є ранець. Вага повного ранця не має перевищувати 5-6% ваги дитини, щоб вона не сутулилася і не нагиналася вперед. Загальна вага підручників і всього шкільного приладдя (без ваги ранця або портфеля ), якщо учень носитиме його на відстані до 3 км, не повинна перевищувати допустимих гігієнічних норм: для 1-2-класників - 1,5-2 кг. Носіння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта і захворювання нирок. Згідно з санітарно-гігієнічними нормами шкільний ранець має бути виготовлений з гігієнічного водовідштовхувального легкого матеріалу, забезпечений світловідбивачами і еластичними замками, забезпеченими ремінцями для регулювання довжини. Крім того, на кожному виробі обов'язково має бути проставлене маркування, для якого віку призначений даний ранець. Чим більше відділень а ранці, тим краще. У такому разі в ньому буде більше порядку і потрібну річ не доведеться діставати з дна.

Як підготуватися до першого вересня?

Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".
Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).
Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).
Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.
Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.

Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:

- передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі;

- прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель, приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно перевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.

Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

* Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).

* У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).

* Дитина проявляє необґрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).

* Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).
Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).
Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.
Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір).

Гімназія № 35 ДМР

Батькам майбутніх першокласників