Соборний район. Школа № 35

 






Робота психолога

 

 

 

 

 

 

 

 

Міні-семінар для вчителів початкової школи 11.01.17року

 

 

 

Школа - це частинка суспільства. І так само, як у «великому світі» вирують пристрасті і створюються «кризові групи» і «загони швидкого реагування» - так і у школі можна, а як кажуть експерти - і потрібно! - вдаватися до подібних заходів.

Медіація – це добровільний і конфіденційний процес, у якому нейтральна третя особа(медіатор) допомагає сторонам знайти взаємоприйнятний варіант вирішення ситуації, що склалася. Особливою рисою медіації є те, що сторони спільно беруть на себе відповідальність за прийняття рішення та його виконання. Під час проведення медіації сторони дотримуються наступних принципів:

Добровільність – кожна зі сторін добровільно приймає рішення щодо участі у переговорах і усвідомлює, що рішення може бути досягнуте тільки шляхом співробітництва; можливість добровільного припинення процесу на будь-якому етапі.

Розподіл відповідальності – сторони несуть відповідальність за прийняття рішення та його виконання, медіатор – за дотримання правил та принципів процедури.

Нейтральність, безоціночність – під час процесу медіатор не займає позицію однієї зі сторін, не оцінює їх, а в рівній мірі допомагає обом. Медіатор є нейтральним по відношенню до конфлікту (не «втягується» у суперечку) і, в той же час, щиро прагне допомогти сторонам знайти найкраще для обох рішення.

Конфіденційність – усе, що відбувається на медіації не розголошується ні медіатором, ні сторонами. За винятком ситуацій, коли сторони планують завдати шкоди собі чи комусь.

Вирішуючи конфлікт за допомогою медіації, сторони повинні налаштуватися на співробітництво, і це є головною задачею медіатора – спеціально підготовленого посередника у вирішенні конфліктів, який однаково підтримує обидві сторони та допомагає їм знайти взаємоприйнятне рішення. Важливо зазначити те, що медіатор не має права вирішувати конфлікт за учасників, натомість медіатор:

допомагає, щоб кожен учасник висловив своє бачення ситуації;

слідкує, щоб усі учасники почули версію протилежних сторін;

визначає, узагальнює і перераховує питання, щодо яких здійснюватимуться переговори;

визначає спільні позиції та інтереси сторін.

Медіація у школі - інноваційний підхід до вирішення міжособистісних конфліктів, які виникають між учасниками навчально - виховного процесу, метою впровадження якого є реалізація практики конструктивної ненасильницької взаємодії у конфліктних ситуаціях. Медіація у школі можлива за умов реалізації декількох програм: «Медіація однолітків» і «Шкільна медіація».

Програма «Шкільна медіація» передбачає впровадження власне процедури медіації і її принципів у систему школи через залученнядорослих медіаторів до процесу вирішення шкільних конфліктів. Дорослі медіатори також можуть сприяти аналізу конфліктних ситуацій та вести конфліктологічне консультування.

Шкільна медіація сприяє швидкому та ефективному розв'язанню конфліктів на локальному рівні без залучення владних структур і адміністративного тиску.

Медіаційну допомогу можуть здійснювати практичний психолог, соціальний педагог, інші представники педагогічного колективу школи, а також «зовнішні» стосовно до школи спеціалісти - медіатори.

Програма «Медіація однолітків» також має на меті здійснення цілеспрямованої діяльності у профілактиці та швидкому реагуванні на конфліктні ситуації в шкільному середовищі, але вона передбачає залучення дітей - медіаторів до процесу вирішення учнівських конфліктів.

Сутність програми полягає у передаванні відповідальності за розв'язання конфліктів у руки самихшколярів: пройшовши навчання, учні - медіатори допомагають своїм одноліткам домовлятися у ситуаціях конфліктної взаємодії без участі вчителів, батьків, адміністрації.

Медіаційна процедура - це процедура, заснована на принципах раціонального аналізу ситуації, раціонального вибору дій і прийняття рішень. Медіація не є психологічним методом роботи, медіатори не повинні розбиратися у психології людей, не повинні аналізувати їхні внутрішні проблеми і причини певної поведінки, вони також не повинні виконувати функції слідчих, арбітрів, суддів і т. і. Медіатори лише повинні знати і чітко дотримуватись правил та принципів медіації, завдяки яким вона набуває статусу безпечної процедури, безпечної у фізичному, психологічному, соціальному розумінні.

Результатом реалізації програми є створення інституту посередництва - шкільної служби медіації однолітків, діяльність якої спрямована на вдосконалення системи міжособових взаємин, покращення психологічного клімату у шкільному колективі.

Як відомо, школа є найбільш консервативним соціальним інститутом, тут доволі складно змінювати організацію і динаміку життєдіяльності, а у випадку реалізації програми зміни повинні торкатися усієї системи шкільного життя. У зв'язку з цим всі учасники навчально - виховного процессу залучаються до участі у програмі: адміністрція, вчителі, батьки, учні - всі вони знайомляться з особливостями медіації, її сутністю і спрямованістю завдяки презентаціям програми, навчальним семінарам, робочим зустрічам.

Основною частиною програми є тренінг, у результаті проходження якого учні мають знання, вміння і навички щодо проведення медіаційної процедури. Програма тренінгу передбачає знайомство учнів з основними принципами сучасної конфліктології, які орієнтовані на співробітництво і мирне регулювання конфліктів; навчання конструктивним стратегіям поведінки; навчання медіації; підготовку групи учнів для виконання посередницьких функцій у процесі вирішення конфліктів; розробку плану організації системи учнівського посередництва у школі.

 

 Підвищення ефективності сучасного уроку.

 Психологічні аспекти

 Сучасний урок – це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому конкретний учитель визначає для себе ті форми роботи, які для нього найпринятніші, відповідають тій парадигмі, якій він віддає перевагу в роботі. Саме урок – те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості.

Урок –це логічно закінчений, цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально-виховного процесу. Водночас – це дзеркало загальної педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

Змінилося багато педагогічних цінностей. З’явилися не тільки нові завдання, а й нові засоби навчання. Сьогодні урок розглядають не тільки як діяльність учителя чи як форму навчання, а й як діяльність учня, інакше кажучи, вміння.

Методична література пропонує чотири частини уроку:

  • загальнопедагогічні вимоги,
  • дидактичні вимоги,
  • психологічні вимоги,
  • гігієнічні вимоги.
  1. Загальнопедагогічні вимоги.
  • Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.
  • Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
  • Орієнтація на процес навчання.
  • Тривимірне навчання.
  •  Створення емоційно-актуального тла навчання.
  • Педагогічний такт і культура мови.
  •  Пізнавальна самостійність учнів.
  • Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку
  1.  Дидактичні вимоги.
  • Раціональне використання кожної хвилини уроку.
  • Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.
  • Використання активних методів навчання.
  • Зв’язок з раніше вивченим досвідом, набутим учнем.
  • Формування умінь учнів самостійно здобувати знання й застосовувати їх практично.
  • Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.
  • Використання сценарних варіантів уроку, які є носіями інформації.
  • Створення умов для успішного навчання учнів.
  • Чітке формулювання освітніх завдань загалом і складових елементів, їх зв’язок з розвивальними і виховними завданнями.
  • Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів.
  • Реалізація на уроках всіх дидактичних принципів.
  • Організоване закінчення уроку.
  • Здійснення міжпредметних зв’язків.
  • Врахування принципів диференціації та індивідуалізації.

 

  1.  Психологічні вимоги.
  • Урахування психологічних особливостей кожного учня.
  • Нормальний психологічний стан і стійкий настрій учителя та учнів.
  • Вимогливість і доброзичливість учителя та учнів.
  • Педагогічна етика і психологічний такт.
  1.  Гігієнічні вимоги.
  • Дотримання температурного режиму.
  • Нормативність освітлення класного приміщення.
  • Провітрювання.
  • Відповідність шкільних меблів вимогам нормативів.
  • Чергування видів навчальної роботи.
  • Запобігання перевантаженню, стомлюваності школярів.
     

 

Соціальні та інтелектуальні компетенції учнів початкової школи

 Молодший шкільний  вік - це перший період системного залучення дитини до громадського життя. Саме в цей період відбувається ціла низка особистісних утворень, необхідних для формування соціальної компетентності:

- мотивація соціально значимої діяльності, в рамках якої орієнтація на успіх є позитивною основою для формування соціальної компетентності, оскільки вона спрямована на досягнення конструктивних, позитивних результатів, що визначає особистісну активність дитини;

- вміння керувати психічними процесами розвитку пізнавальної сфери, яке створює основу становлення здатності до довільної регуляції поведінки;

- діалогічність свідомості, критичність до себе і до інших людей; дитина стає здатною до адекватної самооцінки, а задоволеність собою і досить висока самооцінка виступають важливими складовими соціальної компетентності;

- складається новий тип відносин з людьми, засвоюються певні соціальні норми, втрачається орієнтація на дорослого і відбувається зближення з групою однолітків, де необхідними виявляються навички конструктивної взаємодії; молодший школяр починає розуміти, що від його поведінки залежить вирішення багатьох життєвих ситуацій, зокрема й складних стосовно соціальної взаємодії, а значить, вона здобуває готовність до оволодіння навичками конструктивного поведінки в проблемних ситуаціях.

Отже, формування соціальної компетентності дитини базується на таких особистісних утвореннях:

  • мотивація досягнення,
  • довільність,
  • позитивне ставлення до себе,
  • висока самооцінка,
  • здатність до конструктивної поведінки у складних ситуаціях.

Навчальні, розвивальні й виховні цілі полягають в планомірному поступовому формуванні у молодшого школяра здатності:

  • приймати рішення відносно себе і прагнути розуміння власних почуттів і вимог;
  •  блокувати неприємні почуття і власну невпевненість;
  • знати, як досягати мети найефективнішим чином;
  •  правильно розуміти бажання, очікування й вимоги інших людей, враховувати їхні права;
  •  розуміти, як з урахуванням окремих обставин і часу поводитися, беручи до уваги інтереси інших людей, власні вимоги;
  • усвідомлювати, що соціальна компетентність не має нічого спільного з агресивністю і передбачає повагу прав і обов'язків інших.

Основні принципи, якими керується сучасний педагог:

  • гуманізму (людина, особистість, індивідуальність);
  • життєтворчості (процес індивідуально-особистісної життєтворчості);
  • системності (врахування сукупності особистісних якостей, що розвиваються в залежності від виховного процесу);
  • природовідповідності (опора на об'єктивні людські можливості, притаманні переважній більшості дітей відповідного віку);
  • наступності; наочності та блочного подання; варіативності; інтегративності.

 Інтелектуальна компетентність передбачає відповідний віковим можливостям та індивідуальній історії життя дитини рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація, емпатії, рефлексія, образ „Я". Вагомим чинником формування інтелектуальної компетентності є діяльність учіння. За умови конструювання цієї діяльності інтенсивно формується теоретичне мислення, що відтворює зміст різноманітних форм суспільної свідомості, вихованості дитини. Психологічні та виховні аспекти усвідомлення учнями суспільного і особистісного змісту навчання, значимості оволодіння загальноосвітніми знаннями, становлення ієрархії інтересів і потреб школярів досліджені М.І.Алексєєвою, Л.І.Божович, М.Ф.Добриніним, О.Є.Лебедєвим, О.М.Леонтьєвим. 

Коли молодші школярі під керівництвом і за допомогою вчителя аналізують навчальний матеріал, виділяють у ньому загальне відношення, а потім його конкретні прояви, в них формується поняття як принцип орієнтації у розмаїтті цього матеріалу. Це шлях теоретичного ставлення до дійсності та необхідних для цього здібностей. До останніх, передусім, належать рефлексія - усвідомлення дитиною способів власних навчальних дій, та внутрішні дії. Найголовніше в рефлексії в навчальній діяльності — це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що пройшли.

Ціннісна інтелектуальна складова  впливає на всі сфери людської психіки: від пізнавальної діяльності до мотивації кожного вчинку індивіду.Інтелектуальна компетенція - це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв'язання інтелектуальних завдань і продуктивного здійснення індивідуального життєвого проекту. Життєва інтелектуальна складова компетентності передбачає свідоме і несвідоме ставлення до виконання особистістю інтелектуальних, життєвих і соціальних ролей, вона пов'язана з самовдосконаленням людини. Компоненти інтелектуальної компетентності в своїй сукупності віддзеркалюють сутність самого поняття життєтворчостіб. Природно, що їх формування у реальному навчально-виховному процесі з молодшими школярами має свої суперечності, складнощі, засоби, зв’язки. Проміжні результати свідчать, що за умови достатньої сформованості різноманітних інтересів, знань, вмінь, життєвого досвіду особистості, мотивів на успішність у молодшому шкільному віці дозволяє долучатися з інтересом до навчання, праці та моделювати наслідки власної майбутньої життєтворчості.

Сподіваюся, що реалізація цих принципів буде успішною і принесе позитивні результати.

З повагою, практичний психолог СЗШ №35 Мурських О.Є.

0501993193, 0965509405

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Більші фото з цього заходу можна переглянути на сайті в  Фотогалереї  (Тут)