На виконання ст. 9 Закону України «Про психіатричну допомогу» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27.09.2000 № 1465 «Про затвердження Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і Переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих».

Згідно з пунктом 2 Порядку обов’язковий попередній психіатричний огляд проводиться перед початком діяльності (влаштування на роботу), а обов’язковий періодичний - у процесі діяльності.

Періодичність проведення психіатричних оглядів визначається затвердженим постановою Переліком медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих.

Пунктом 12 зазначеного Переліку передбачено проходження психіатричних медичних оглядів працівниками навчальних закладів всіх типів та форм власності, працівниками дитячих оздоровчих закладів, працівниками будинків дитини, дитячих будинків один раз на п’ять років.

Пунктом 2 приміток до зазначеного Переліку встановлено, що обов'язкові попередні та періодичні психіатричні огляди працівників, зазначених зокрема у пункті 12 цього переліку, проводяться за списками виробництв, робіт, професій і посад, що затверджуються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з уповноваженими представниками всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.

 Відповідно до пункту 10 «Методичних рекомендацій щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника вищого навчального закладу», затверджених постановою Кабінету Міністрів України 5 грудня 2014 року № 726 «Деякі питання реалізації статті 42 Закону України «Про вищу освіту», претенденти для участі у конкурсі на заміщення посади керівника вищого навчального закладу, окрім інших документів, подають і довідку про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду, яка видається відповідно до Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465.

Відділ соціальних питань і охорони праці

Чи має право вчитель загальноосвітнього навчального закладу на методичний день?

Жодним нормативно-правовим документом у галузі освіти не передбачено методичний день учителя. Такий день може бути наданий вчителю відповідно до колективного договору. Метою надання методичного дня є створення необхідних умов для підвищення педагогічної майстерності, удосконалення методичної підготовки вчителя. Упродовж методичного дня вчитель: вивчає законодавчі акти і нормативні документи в галузі освіти розробляє тематичне планування вивчає перспективний педагогічний досвід знайомиться з новинками науково-педагогічної літератури розробляє методичні матеріали зі свого навчального предмета, матеріали позакласної роботи тощо відвідує бібліотеку здійснює заміну тимчасово відсутніх учителів бере участь у засіданнях педагогічної ради, методичних об’єднань, нарадах, семінарах тощо Методичний день не є для вчителя додатковим вихідним днем.

Статтею 43 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Власник або уповноважений ним орган звертається з обґрунтованим письмовим поданням про розірвання трудового договору до виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Виборний орган розглядає його у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У разі відсутності виборний орган первинної профспілкової організації згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Рішення виборного органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в надання згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Отримання трудової книжки при звільненні: консультують юристи

Працівник звільнений з роботи у день звільнення не отримав трудову книжку і не повідомляє про своє місцезнаходження. Чи можна в такому випадку надіслати трудову книжку з рекомендованим повідомленням про вручення зазначеного документу?

Відповідно до абзацу другого пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. N 58 , пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Пунктом 4.2 Інструкції встановлено, у разі відсутності працівника на роботі в день звільнення власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У випадку неотримання працівником трудової книжки з причини його відсутності на роботі у день звільнення та нез’явлення за трудовою книжкою після вручення йому поштового повідомлення, рекомендоване повідомлення де вказано про необхідність отримання трудової книжки, буде документальним підтвердженням факту нез’явлення за трудовою книжкою у можливих спірних ситуаціях які виникають між працівником і власником.

Пункту 6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудові книжки, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку незатребувані трудові книжки зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Таким чином, для уникнення спірних питань з працівником який звільнився, рекомендуємо вияснити причину відсутності працівника на роботі (наявність поважних причин) у день звільнення та вручити йому трудову книжку.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Надбавки педагогічним працівникам,

які працюють за сумісництвом

Значна кількість педагогічних працівників навчальних закладів працюють за сумісництвом. Чи мають вони право на виплату премій, надбавок за вислугу років та престижність праці, винагороди за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків та допомоги на оздоровлення?

Статтею 102-1 Кодексу законів про працю України, статтею 19 Закону України «Про оплату праці», пунктом 5 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43№ 43 встановлено, що оплата  праці  сумісників  провадиться  за  фактично  виконану  роботу.

Незалежно від отримуваної працівником заробітної плати за основним місцем роботи, робота за сумісництвом оплачується відповідно до посади, яку він обіймає.

Обчислення заробітної плати працівників освіти, зокрема й тих педагогічних працівників, які працюють за сумісництвом, здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102 (зі змінами та доповненнями) та наказу Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26 вересня 2005 року № 557 (зі змінами та доповненнями, далі — Наказ № 557).

Надбавка  за  вислугу  років

Надбавки за вислугу років, що гарантовані статтею 57 Закону України «Про освіту», виплачуються педагогічним працівникам, у тому числі тим, які працюють за сумісництвом, відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 та частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну  освіту»  від  31  січня  2001  року  №  78.

Надбавка  за  престижність  праці

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, інших установ та закладів незалежно від їх підпорядкування» від 23 березня 2011 року № 373, яка набирає чинності з 1 вересня 2011 року, надбавка за престижність праці у розмірі 20-ти відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) педагогічним працівникам, які працюють за сумісництвом, також  виплачується.

Надбавка встановлюється на весь обсяг навчального навантаження, що виконується  працівником.

Преміювання  педагогічних  працівників,

які  працюють  за  сумісництвом

Чинним законодавством України не встановлено обмежень щодо виплати такої винагороди за працю, як преміювання, педагогічним працівникам, які працюють  за  сумісництвом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Наказу № 557 керівникам навчальних закладів, установ освіти надано право затверджувати порядок та розміри преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску у загальні результати роботи  у  межах  коштів  на  оплату  праці.

Винагорода  за  сумлінну  працю,

зразкове  виконання  службових  обов’язків

Щорічна грошова винагорода за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків педагогічним працівникам, які працюють у навчальному закладі чи методичній установі за сумісництвом, не виплачується. Така норма зазначена у пункті 1 Порядку надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам навчальних закладів державної та комунальної форми власності за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 898.

Допомога  на  оздоровлення

У спільному роз’ясненні Міністерства освіти і науки України та ЦК Профспілки освіти і науки України від 11 червня 2001 року № 1/9-223 та № 02-8/267 зазначено, що виплата допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки провадиться педагогічним працівникам у розмірі посадового окладу  (ставки  заробітної  плати)  лише  за  місцем  основної  роботи.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться педагогічним працівникам, які працюють за сумісництвом, відповідно до чинного законодавства України на загальних підставах.

Порядок надання щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам:

умови призначення та виплати

Статею 57 Закону України «Про освіту» передбачено, що держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам надання щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків. Умови її виплати врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 898 ( далі Порядок № 898).

Цей Порядок поширюється на педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти, позашкільних, професійно – технічних, вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти чи методичних установ, крім тих, які працюють в навчальному закладі за сумісництвом.

Щорічна грошова винагорода педагогічним працівникам надається за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків за умови досягнення ними успіхів у вихованні дітей, навчанні, професійній підготовці учнівської та студентської молоді, методичному забезпеченні, відсутності порушень виконавчої і трудової дисципліни та здійснюється в межах загальних коштів, передбачених кошторисом навчального закладу чи методичної установи на оплату праці. Пунктом 3 Порядку передбачено, що щорічна грошова винагорода надається відповідно до положення, яке затверджується керівником навчального закладу чи методичної установи за погодженням з профспілковим комітетом і може включати в себе додаткові критерії з урахуванням специфіки начального закладу. Згідно з п. 4Порядку № 898 грошова винагорода педагогічним працівникам видається на підставі наказу керівника навчального закладу чи методичної установи, а       керівникам — за наказом вищестоящої організації.

Відповідно до п. 5 Порядку № 898 розмір грошової винагороди не може перевищувати одного посадового окладу (ставки заробітної плати) з урахуванням підвищень. У зв’язку з цим виникає питання:

«В якому розмірі виплачувати грошову винагороду педагогічному працівнику, який виконує педагогічну роботу обсягом менше (адже іноді керівництво навчального закладу з незалежних від них причин не може забезпечити повне тижневе навантаження) або більше норми, передбаченої ставкою заробітної плати?»

 Максимальним розміром щорічної грошової винагороди для педагогічного працівника незалежно від тижневого навантаження буде посадовий оклад (ставка заробітної плати), зазначений в колонках тарифікаційного списку для даного педагогічного працівника (за винятком випадків, коли Положенням про виплату щорічної грошової винагороди навчального закладу для таких працівників буде передбачено зменшення такого розміру пропорційно відпрацьованому часу).

Грошова винагорода — одноразова гарантована виплата. Незалежно від розміру грошова винагорода не виплачується частками впродовж року, тому якщо грошову допомогу було виплачено в розмірі меншому, ніж посадовий оклад, ще раз (до повного посадового окладу), винагорода не виплачується. У разі наявної економії фонду оплати праці в інших місяцях року, працівникам навчального закладу (в тому числі і не педагогічним) може бути виплачена премія на підставі п. п. 5 п. 4 наказу № 557. Порядком № 898 не передбачені конкретні строки виплати грошової винагороди. Як правило, вона виплачується педагогічним працівникам у вересні-жовтні (наприклад, до Дня працівників освіти). Тому виникає питання:

«Чи мають право на виплату педагогічні працівники, які працювали в установі багато років, набули право на отримання грошової винагороди, але звільнилися з різних обставин до початку її виплати?»

У зв’язку з тим, що трудовий договір з такими особами на момент нарахування винагороди (не на момент виплати, адже виплата з незалежних від керівника причин може затримуватись) вже припинено, вони вже не є працівниками даного навчального закладу, тож фактично права на нарахування винагороди після звільнення працівник не має.

Між тим Порядок № 898 не містить жодних обмежень щодо цього. Тому, якщо педагогічний працівник звільняється до початку нового навчального року, але відповідно до Положення про виплату щорічної грошової винагороди навчального закладу набув право на її отримання, керівником закладу, як виняток, може бути виданий наказ про нарахування винагороди до моменту звільнення. Наприклад, в Положенні передбачаються пункти щодо передбачення винагороди педагогічним працівникам, які звільняються у зв’язку з виходом на пенсію, або  переводяться  на роботу в інший навчальний заклад. Грошова   винагорода виплачується  даній категорії педагогічних працівників до звільнення або переводу. Такі моменти обов’язково повинні бути оговорені в Положенні про виплату щорічної грошової винагороди навчального закладу.

Порядком № 898 також не встановлені обмеження щодо виплати грошової винагороди педагогічним працівникам, які працюють у навчальному закладі менше року. Отже, питання надання або не надання щорічної грошової винагороди таким працівникам регулюються виключно Положенням про щорічну грошову винагороду навчального закладу.

Оскільки грошова винагорода є одноразовою виплатою, то вона не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для оплати відпускних.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів надається певним категоріям працівників, які мають дітей. 
Відповідно до закону відпустка надається: жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину; одинокій матері; батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); особі, яка взяла дитину під опіку; одному із прийомних батьків. 
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Міністерство соціальної політики України листом від 20.10.2011р. № 307/13/133-11 надало роз’яснення, згідно з яким додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, є соціальною відпусткою і надається повної тривалості у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після.
Отже, працівник має право на отримання такої відпустки протягом календарного року незалежно від місяця року (січень, лютий тощо), в якому дитині виповнилося 15 років або 18 років (в залежності від підстави надання відпустки). 
При наданні соціальної відпустки одинокій матері слід враховувати положення Закону України «Про відпустки» (п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону) та роз’яснення Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.92 р. № 9, згідно з якими право на додаткову відпустку мають: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька). Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено вік дітей для надання права на додаткову оплачувану відпустку тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Для визначення віку дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини, яка перебуває під опікою, дитини в одинокої матері (батька) варто керуватися нормами Законів України «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», відповідно до яких дитиною визнається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Зокрема, жінка, яка виховує дитину-інваліда, має право на додаткову оплачувану відпустку до досягнення дитиною 18 років (повноліття), яка надається повної тривалості в будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після цієї дати.

Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки

Відповідно до статті 2 Закону України "Про відпустки" від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі – Закон № 504/96) право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Стаття 4 Закону № 504/96 встановлює та визначає види відпусток. Згідно цієї статті до щорічних відпусток відносяться: 
- основна відпустка (ст. 6 Закону № 504/96);
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону № 504/96);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону № 504/96);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 6 Закону № 504/96 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. 
Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (2, 3, 4 і більше років), він має право на їх використання, а в разі звільнення, незалежно від підстав, - на виплату компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону № 504/96. 
Терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, законодавством не передбачено. Не містить воно і заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник (ч.3 ст. 24 Закону № 504/96).
Тому працівник, який був переведений на роботу на інше підприємство, і грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток була перерахована на рахунок цього підприємства, має право на використання щорічної відпустки повної тривалості, а у разі звільнення - на отримання грошової компенсації.
Працівникам, які за попереднім місцем роботи не використали повністю або частково щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошову компенсацію, щорічні відпустки повної тривалості надаються за їх бажанням до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві (п.8 ч.7 ст.10 Закону № 504/96). 
У разі, коли працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи (ч.3 ст. 9 Закону № 504/96).
Середня заробітна плата для оплати часу щорічної відпустки працівникові, який пропрацював на підприємстві, установі, організації менше року, обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи на підприємстві, куди перейшов працівник, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка (пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100).
Тому, нарахована за попереднім місцем роботи компенсація за невикористані дні щорічних відпусток і перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник, не виплачується. 
Статтею 19 Закону № 504/96 передбачено надання щорічної додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які мають дітей. Така відпустка не належить до виду щорічних, а є одним із видів соціальних відпусток. Вона надається за календарний рік, а не за відпрацьований робочий рік, працівник може використати її незалежно від дати народження дитини - до чи після.
Згідно частини 6 статті 20 Закону № 504/96, додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 та 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 Закону № 504/96.
Якщо ж працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право на її одержання, а при звільненні йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток.
Терміну давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, законодавством не передбачено.

Відпустка без збереження заробітної плати

На численні звернення від членів Профспілки щодо    поняття «відпусток без збереження заробітної плати» повідомляємо наступне.
Відпустка без збереження заробітної плати, або як її ще називають, відпустка за свій рахунок, зазвичай викликає чимало запитань. Тож, зупинимося на особливостях її надання.
З метою задоволення потреб і інтересів працівників ст. 25 Закону про відпустки, ст. 84 КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами врегульовано питання надання їм двох видів відпустки без збереження заробітної плати, що надається: 
— працівнику в обов’язковому порядку у випадках, передбачених законодавством (якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати з кількох підстав, використання відпустки з однієї з підстав не перешкоджає використанняю відпустки з інших підстав);
— за згодою між працівником і роботодавцем, згідно зі ст. 26 Закону про відпустки, за сімейними обставинами та з інших причин.
Відповідно до ст. 2 Закону про відпустки на період відпустки, в т. ч. без збереження заробітної плати, за працівником зберігається місце роботи та посада, також цей період зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.
Слід зазначити, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його знаходження у відпустці, зокрема у відпустці без збереження заробітної плати (частина третя ст. 40 КЗпП).
Відпустка за свій рахунок не переноситься на інший період (робочий рік) її можна використати лише в той період, коли працівник наділений відповідним статусом.
Законодавством не передбачено перенесення відпустки без збереження заробітної плати на інший період у випадку тимчасової непрацездатності працівника. Також на підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати.
2. Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін
Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін згідно зі ст. 26 Закону про відпустки надається за сімейними обставинами та з інших причин тривалістю не більше 15 календарних днів на рік. Формулювання статті передбачає згоду сторін, тобто одного бажання працівника не достатньо. Перелік підстав законодавством не визначений, оскільки важливість залежить від конкретних обставин, тому рішення надавати чи не надавати відпустку належить до компетенції роботодавця. Працівнику необхідно подати заяву , вказуючи підстави, що спонукають його брати відпустку, а роботодавець приймає рішення та видає наказ (розпорядження) щодо надання зазначеної відпустки. Закон не конкретизує, які саме сімейні обставини чи поважні причини мають бути підставою для того, щоб оформити відпустку. Відпустка за згодою сторін має тривати не більше 15 календарних днів на поточний календарний рік. 
Варто зауважити, що надання відпустки без збереження заробітної плати більшої тривалості, ніж передбачено законодавством, буде вважатися порушенням законодавства про працю. Тому в цьому випадку роботодавець може бути притягнутий до адміністративної відповідальності. 
Також доводимо до відома, що у період відпустки працівник не несе обов’язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, і підлягати внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати за своїм розсудом.

Оплата лікарняних листів за рахунок коштів підприємства

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено в новій редакції Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та визнано таким, що втратив чинність, Закон України від 18.01.2001 № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

   Закон № 1105- XIV у новій редакції має назву «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (набув чинності з 1 січня 2015 року) та визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я.

   Статтею 24 Закону № 1105- XIV змінено у порівнянні з діючими до цього розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам та залежно від страхового стажу визначено допомогу в таких розмірах:
– 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до 3 років;
– 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від 3 до 5 років;
– 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від 5 до 8 років;
– 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад 8 років.

   Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону № 1105- XIV (у новій редакції) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

   Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінету Міністрів України.

   На даний час діє постанова Кабінету Міністрів України від 6.05.2001 року № 439 «Про затвердження Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації».

   Пунктом 5 цього Порядку визначено розміри оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, які частково відрізняються від розмірів, визначених Законом № 1105- XIV, а саме:
• 60 відсотків середньої заробітної плати – особі, яка має страховий стаж до 5 років;

• 80 відсотків середньої заробітної плати – особі, яка має страховий стаж від 5 до 8 років;

• 100 відсотків середньої заробітної плати – особі, яка має страховий стаж понад 8 років.

   Пунктом 8 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105- XIV (у новій редакції) визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

   Крім цього, Кабінету Міністрів України доручено протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

   За інформацією, наданою Міністерством соціальної політики, до внесення відповідних змін оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації має здійснюватися в порядку та розмірах, визначених постановою КМУ від 06.05.2001 року № 439.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Щодо порядку проходження обов’язкових медичних оглядів

працівниками навчально-виховних закладів

На численні звернення з місць щодо порядку проходження обов’язкових медичних оглядів працівниками навчально-виховних закладів ЦК Профспілки повідомляє наступне. Основами законодавства України про охорону здоров’я, Законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб», зокрема, встановлено, що з метою охорони здоров’я населення організуються профілактичні медичні огляди ряду категорій громадян, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, а також працівників, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, військовослужбовців. Серед них – працівники дошкільних і навчально-виховних закладів. 
Одночасно передбачено, що піклування про власне здоров’я та здоров’я своїх дітей, а також проходження у передбачених законодавством випадках профілактичних медичних оглядів, здійснення щеплень тощо, відноситься до обов’язків громадян України.
Статтею 169 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), ст. 17 Закону України «Про охорону праці», рядом постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства охорони здоров’я України передбачено обов’язок роботодавця за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних захворювань, працівників, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічних обов’язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року. 
Виходячи із зазначеного, періодичні медичні огляди поділяються на попередні /при прийнятті на роботу/, періодичні /протягом трудової діяльності/, щорічні обов’язкові /для осіб до 21 року/.
Крім того, на вимогу головного державного санітарного лікаря, а також на прохання працівника, якщо він пов’язує погіршення стану свого здоров’я з умовами праці, можуть проводитися позачергові медичні огляди вказаних вище категорій осіб. 
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядок проведення цих

Щорічні основні відпустки в галузі освіти.

Порядок їх надання та перенесення.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з установами і навчальними закладами, органами управління, підприємствами і організаціями галузі освіти незалежно від форм власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні. Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів (ч. 6 ст. 6 Закону).

Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам затверджений постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 р. N 346 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2012 року N 35).

Роз’яснення щодо застосування цієї постанови мають право надавати Міністерство соціальної політики разом з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту та Міністерством охорони здоров’я.

Щорічна основна відпустка повної тривалості у перший рік роботи надається після закінчення шести місяців безперервної роботи в установі. За другий та наступні роки роботи відпустка надається згідно з графіком, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються особливості організації навчального процесу, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Керівникам установ щорічна основна відпустка надається за погодженням з вищестоящим органом управління.

Керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів щорічна основна відпустка повної тривалості у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Графік надання відпусток педагогічним працівникам складається з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів якими перенесено на осінь.

Перенесення щорічної основної відпустки провадиться як за ініціативою працівника, так і за ініціативою роботодавця відповідно до умов, передбачених ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки».

При цьому, на вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі порушення роботодавцем терміну повідомлення працівника про час надання відпустки або несвоєчасної виплати заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (не пізніше ніж за три дні до її початку).

За ініціативою працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; виконання працівником державних або громадських обов'язків; настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Якщо непрацездатність настала під час відпустки, то невикористана її частина за бажанням працівника надається по закінченні періоду непрацездатності або переноситься на інший період. При цьому, попередня згода роботодавця на продовження відпустки не є обов’язковою, оскільки продовження відпустки в цьому випадку є обов’язком, а не правом роботодавця. При перенесенні щорічної відпустки провадиться перерахунок середньої заробітної плати для оплати часу відпустки.

За ініціативою роботодавця щорічна відпустка, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході виробництва (навчального процесу), та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем.

Педагогічним і науково-педагогічним працівникам невикористана частина щорічної основної відпустки, повинна бути надана, як правило, в період літніх канікул, а в окремих випадках, передбачених колективним договором, - в інший канікулярний період.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Конвенцією 132 Міжнародної організації праці «Про оплачувані відпустки» (стаття 9) визначено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка.

РОБОЧИЙ ЧАС ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Трудові відносини у системі загальної середньої освіти регулюються Кодексом законів про працю, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 50 Кодексу законів про працю України (КЗпП), нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. 

Для окремих категорій працівників з високим інтелектуальним і нервовим навантаженням (учителі, викладачі, лікарі та ін.) статтею 51 КЗпП України передбачено встановлення скороченої тривалості робочого часу. 

Правові відносини, пов’язані з розподілом педагогічного навантаження в начальних закладах, врегульовані Законом України «Про загальну середню освіту», Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010р. № 778, Примірним статутом загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 29.04.2002р. № 284, Типовими правилами внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів», затвердженими наказом Міністерства освіти України від 20.12.1993р. № 455, Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затверджена наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993р. № 102, а також Галузевою угодою між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу (час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу) включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку, а також інші види педагогічної діяльності, зокрема: класне керівництво, перевірка зошитів, завідування навчальними кабінетами тощо.

Розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому навчальному закладі здійснюється його керівником і затверджується відповідним органом управління освітою. При цьому, педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального обсягом менше 18 годин встановлюється тільки за його згодою. 

Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається у разі зміни кількості годин з окремих предметів, що передбачається робочим навчальним планом, або за письмовою згодою педагогічного працівника з додержанням законодавства України про працю.

Отже, законодавством встановлено мінімально гарантований обсяг педагогічного навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу – 18 годин, з урахуванням якого керівник навчального закладу та відповідний орган управління освітою зобов’язані здійснювати розподіл педагогічного навантаження.

Права, надані керівнику навчального закладу щодо розподілу педагогічного навантаження, кореспондуються з його обов’язками додержання вимог закону щодо забезпечення педагогічного навантаження вчителя в обсязі не менше 18 годин.

Згідно з пунктом 6.3.1. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки керівникам закладів та установ освіти при встановленні вчителям, викладачам навчального навантаження на новий навчальний рік рекомендовано зберігати, як правило, його обсяг, а також дотримуватися принципу наступності роботи, викладання предметів у класах, групах.

Згідно з пунктом 63 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти навчальне навантаження між учителями, викладачами та іншими педагогічними працівниками розподіляється керівником установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склалися у відповідному навчальному закладі, та з обов’язковим дотриманням Кодексу законів про працю України.

Пунктом 20 Типових правил внутрішнього розпорядку визначено, що керівник закладу освіти зобов’язаний довести до відома педагогічних працівників у кінці навчального року (до надання відпустки) обсяг їхнього педагогічного навантаження на наступний навчальний рік.

Робочий час учителів залежить від затвердженого розкладу навчальних занять та планів виховної та методичної роботи. 
Міністерством освіти і науки України пропонується внести зміни до Закону України «Про освіту», якими передбачити тривалість робочого тижня для педагогічних працівників 36 годин.
Контроль за розподілом педагогічного навантаження між учителями здійснюють відповідні органи управління освітою.
Згідно з пунктом 21 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього розпорядку або Графіками змінності, які затверджує керівник закладу освіти за погодженням з профспілковим комітетом закладу з додержанням тривалості робочого тижня.
У тих закладах освіти, де за умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. 
У межах робочого дня педагогічні працівники закладу освіти повинні вести всі види навчально-методичної та науково-дослідницької роботи відповідно до посади, навчального плану і плану науково-дослідної роботи.
Час початку і закінчення роботи і обідньої перерви встановлюється для працівників Правилами внутрішнього розпорядку конкретного закладу освіти. За погодженням з профспілковим комітетом деяким структурним підрозділам і окремим групам працівників може встановлюватись інший час початку і закінчення роботи. 
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. 
Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи (стаття 66 КЗпП). 
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. 
Надурочна робота та робота у вихідні та святкові дні забороняється (ст.ст. 71, 73 КЗпП, п. 23 Типових правил).
Залучення окремих працівників до роботи в установлені для них вихідні дні допускається у виняткових випадках, передбачених законодавством, за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (керівника) закладу освіти з дозволу профспілкового комітету. 
Робота у вихідний день може компенсуватися за погодженням сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. 

Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, педагогічні працівники залучаються до педагогічної та організаційної роботи в межах часу, що не перевищує їхнього навчального навантаження до початку канікул (п. 25 Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти України від 20.12.93 р. № 455). 

Питання про тривалість робочої години педагогічного працівника регулюється п. 64 Інструкції № 102, згідно з якою ставки заробітної плати встановлюються виходячи із витрат робочого часу в астрономічних годинах (60 хв.). Короткі перерви між уроками є робочим часом педагогічного працівника. 

Питання залучення педагогічних працівників до чергування в закладі регулюється п. 24 Типових правил внутрішнього розпорядку. Графік чергування та його тривалість затверджує керівник закладу за погодженням з педагогічним колективом та профспілковим комітетом.

Забороняється залучати до чергування у вихідні та святкові дні вагітних жінок та матерів, які мають дітей віком до трьох років.